Бій під Крутами - сумна сторінка героїчного минулого України
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
Павло Тичина
Неоголошена війна Радянської Росії проти УНР розпочалася в половині грудня 1917 року, а з проголошенням Четвертим універсалом незалежності України Центральною Радою УНР, 22 січня 1918 року країна опинилася у фактичному стані війни з більшовицькою Росією. «Маніфестом до українського народу» Володимир Ленін дав зрозуміти, що Радянська Росія не змириться з існуванням незалежної України, — та що більшовики передбачали поширення революції і на терени України.
1918 року з Києва на зустріч більшовицьким військам, що наступали на Україну, вирушив добровольчий Студентський Курінь. Він складався із студентів Університету імені Святого Володимира (нині це Київський Національний Університет ім. Т. Шевченка), новоствореного Українського Народного Університету, а також із гімназистів Київських гімназій.
29 січня 1918 року – день, коли саме ці київські студенти й гімназисти стояли на смерть на станції Крути, захищаючи свободу молодої Української держави. Вони майже не мали бойової підготовки. Для охорони кордонів України з півночі на станції Бахмач з середини грудня 1917 року перебував український гарнізон у складі трьох-чотирьох сотень юнкерів старших курсів 1-ї імені гетьмана Б. Хмельницького Юнацької Військової школи, яким командував Аверкій Гончаренко.
Курінь мав на меті допомогти українським частинам утримати станцію Бахмач. По дорозі прийшло зведення, що в Бахмачі уже ворог. Тому загін зупинився відразу за Ніжином, на станції Крути – за сто двадцять кілометрів від Києва. Перемога під Крутами давала шанси відбити Бахмач, зруйнувати колії і почекати підтягнення до Києва військових частин з регіонів. Поразка відкривала ворогові шлях на Київ.
Окопи українських бійців тягнулися обабіч залізничного насипу на 3-4 кілометри. Поряд зайняли оборону трохи більш досвідчені Української Військової Школи, в кількості 250 бійців. Студентський Курінь становив до 300 юнаків. Якщо додати чотири десятки старших, не дуже надійних бійців різних національностей, то українські сили під Крутами не нараховували навіть шести сотень бійців.
Проти них рухався передовий загін військ Муравйова кількістю близько 6 тисяч військових, який підтримувала вогнем артилерія з бронепотягів. У захисників Крут була тільки одна гармата.
Втрати більшовиків під Крутами оцінюють за непрямими даними. Судячи з усього, вони немалі. Завдяки характеру бою під Крутами вони разом із пораненими могли становити до 2 тисяч. Відомо, що до Києва з 6 тисяч передового загону більшовиків дійшло 4 тисячі, хоча, по дорозі до Києва, крім бою під Крутами, інших великих сутичок не було.
На схилах Дніпра знайшли вічний спочинок молоді захисники рідного краю. Під час похорону голова Центральної ради УНР Михайло Грушевський у своїй промові наголосив: «Бій під Крутами був одним із трагічних епізодів у боротьбі, яку проводила невелика частина свідомого національного громадянства за українську незалежність, — на сумному тлі загальної байдужості, безлюддя й безголов’я». Він також порівняв учасників бою з героями Фермопіл. Відтоді ці слова нагадують нам про юних героїв, які поклали своє життя на вівтар незалежності Батьківщини.
Пройшли роки. Відійшов час німого забуття радянської доби. Нова Україна пам’ятає і нова Україна шанує своїх Героїв!.. І хто зна, можливо, Бог дарував нам незалежність без війни саме за ті ріки крові, пролитої всіма борцями за її волю, і найневинніша жертва цих юнаків і є платою за неї...
Генрієтта Беух
Український цвіт! —
Павло Тичина
Неоголошена війна Радянської Росії проти УНР розпочалася в половині грудня 1917 року, а з проголошенням Четвертим універсалом незалежності України Центральною Радою УНР, 22 січня 1918 року країна опинилася у фактичному стані війни з більшовицькою Росією. «Маніфестом до українського народу» Володимир Ленін дав зрозуміти, що Радянська Росія не змириться з існуванням незалежної України, — та що більшовики передбачали поширення революції і на терени України.
1918 року з Києва на зустріч більшовицьким військам, що наступали на Україну, вирушив добровольчий Студентський Курінь. Він складався із студентів Університету імені Святого Володимира (нині це Київський Національний Університет ім. Т. Шевченка), новоствореного Українського Народного Університету, а також із гімназистів Київських гімназій.
29 січня 1918 року – день, коли саме ці київські студенти й гімназисти стояли на смерть на станції Крути, захищаючи свободу молодої Української держави. Вони майже не мали бойової підготовки. Для охорони кордонів України з півночі на станції Бахмач з середини грудня 1917 року перебував український гарнізон у складі трьох-чотирьох сотень юнкерів старших курсів 1-ї імені гетьмана Б. Хмельницького Юнацької Військової школи, яким командував Аверкій Гончаренко.
Курінь мав на меті допомогти українським частинам утримати станцію Бахмач. По дорозі прийшло зведення, що в Бахмачі уже ворог. Тому загін зупинився відразу за Ніжином, на станції Крути – за сто двадцять кілометрів від Києва. Перемога під Крутами давала шанси відбити Бахмач, зруйнувати колії і почекати підтягнення до Києва військових частин з регіонів. Поразка відкривала ворогові шлях на Київ.
Окопи українських бійців тягнулися обабіч залізничного насипу на 3-4 кілометри. Поряд зайняли оборону трохи більш досвідчені Української Військової Школи, в кількості 250 бійців. Студентський Курінь становив до 300 юнаків. Якщо додати чотири десятки старших, не дуже надійних бійців різних національностей, то українські сили під Крутами не нараховували навіть шести сотень бійців.
Проти них рухався передовий загін військ Муравйова кількістю близько 6 тисяч військових, який підтримувала вогнем артилерія з бронепотягів. У захисників Крут була тільки одна гармата.
Втрати більшовиків під Крутами оцінюють за непрямими даними. Судячи з усього, вони немалі. Завдяки характеру бою під Крутами вони разом із пораненими могли становити до 2 тисяч. Відомо, що до Києва з 6 тисяч передового загону більшовиків дійшло 4 тисячі, хоча, по дорозі до Києва, крім бою під Крутами, інших великих сутичок не було.
На схилах Дніпра знайшли вічний спочинок молоді захисники рідного краю. Під час похорону голова Центральної ради УНР Михайло Грушевський у своїй промові наголосив: «Бій під Крутами був одним із трагічних епізодів у боротьбі, яку проводила невелика частина свідомого національного громадянства за українську незалежність, — на сумному тлі загальної байдужості, безлюддя й безголов’я». Він також порівняв учасників бою з героями Фермопіл. Відтоді ці слова нагадують нам про юних героїв, які поклали своє життя на вівтар незалежності Батьківщини.
Пройшли роки. Відійшов час німого забуття радянської доби. Нова Україна пам’ятає і нова Україна шанує своїх Героїв!.. І хто зна, можливо, Бог дарував нам незалежність без війни саме за ті ріки крові, пролитої всіма борцями за її волю, і найневинніша жертва цих юнаків і є платою за неї...
Генрієтта Беух
2 коментарі
А Грушевський мав не промови проголошувати, а бути з хлопцями під Крутами. Може тоді і історія повернула б інакше…